«Мати», аналіз твору Довженко

Історія створення

Оповідання «Мати» було написане у воєнні роки і описує події «великої всесвітньої війни в українському кривавому селі на Вкраїні кривавій». На образ головної героїні Марії вплинув і образ власної Довженкової матері. У «Щоденнику» Довженко згадував поневіряння стареньких батьків у окупованому Києві.

Літературний напрям і жанр

В оповіданні повною мірою розкрився талант Довженка-реаліста. Він примудрився зробити типовим героїчний образ матері. Так, усе оповідання – величання Жінки, Матері, яку уособлює Марія Стоян. У «Щоденнику» Довженко оплакує долю жінок-мучениць у воєнну пору. В оповіданні перед читачем не мучениця, а Берегиня.

Жанрова природа твору теж неоднозначна. Немає сумніву, що це оповідання, але оповідання нечасто мають такий гострий сюжет з такими різкими поворотами, що притаманні пригодницьким повістям або романам. І дійсно, сюжет коротенького оповідання можна було б розгорнути в цілий роман.

Сюжет і композиція

Літературознавці відзначають, що оповідання «Мати» має композицію подвійного обрамлення: перше емоційне, друге сюжетне.

Оповідання починається з прологу, який визначає мету його написання за допомогою протиставлення: «Не ради сліз, і розпачу, і скорбот… а задля слави нашого роду написано, і во ім’я любові».

Далі йде обрамлення і в ньому кульмінація: син, біжучи зруйнованим селом, бачить повішену на груші матір. Емоційність кульмінації підсилюється низкою риторичних питань. Спершу це питання авторські: «Хто це стогне біжучи?.. Хто мертвий висить коло хати під небом?» Вони змінюються на поквапливі і розпачливі питання сина Василя: «Мамо, матінко моя, де ви? Чом не чую вашого тихого голосу?»

Наступний епізод повертає читача до подій, що передували сумній зустрічі сина з мертвою матір’ю. В окуповане фашистами село приходять двоє збитих льотчиків, яких переховує у себе Марія Стоян два тижні. Вона стерегла хату, годувала, а коли все вийшло, то просила по селу молока та сала. І всі розуміли, що не для себе.

Друга кульмінація оповідання – допит фашистів про особи хлопців. Важко повірити, що у часи війни було безліч випадків, коли бійців переховували в себе селяни, а їхні односельці не відкривали фашистам таємниці і під страхом смерті. Навіть вдова начальника поліції Палажка не зважилась суперечити і мужньо витримала побиття від фашиста.

Можливо, оповідання і мало б щасливий кінець, якби в події не втрутився випадок (а це, до речі, характерна риса новели, а не оповідання): за два тижні Марія не зметикувала сказати хлопцям свого прізвища. І саме ця прикрість стала причиною смерті і льотчиків, і Марії Стоянихи.

Друга частина обрамлення повертає читача до початку оповідання. Проплакавши ніч під грушою, Василь попрощався з матір’ю, узяв попіл із спаленої хати, щоб «не втомлялись ні ноги мої, ні руки, і серце». Рота Василева вшанувала материнство, ідучи до бою.

Епілог – гімн героїчній матері, вічна слава їй.

Герої оповідання

Головна героїня – мати двох синів, одного з яких вбито, Марія Стоян. Вона сховала двох поламаних хлопців-льотчиків і піклувалась про них. Напевне, добро, яке вона робила для чужих хлопців, повинно було зберегти її власних синів: «Хто ж їх нагодує, хто пригріє у лиху годину?»

Та й не чужі Марії уральці Степан Пшеницин і Костя Рябов. Вона звала їх дітками і захищала ціною власного життя. Недарма ж мати порівнюється з чайкою, що б’ється об дорогу, а це традиційний фольклорний образ материнської турботи і втрати.

Остаточно образ матері розкривається в епілозі. Поклоняючись невмирущій красі Марії, автор підкреслює її риси: доброту, жертовність, бо вона просить милостиню для дітей чужих. У зовнішності Марії кожен побачить власну матір: «Руки її маленькі і ніжні, з довгими красивими пучками, оті самі трудящі руки, що так багато сотворили прядива й насіння…» Життя Марії таке ж, як у кожної української матері: не душилась вона паризькими духами, «не було ні шовку, ні сезонних капелюшків, ні кованих сундуків з замками. Не мандрували ви по світу, по закордонах. Вам було ніколи. Ви, як та пчілка, були зайняті і од роси носили все мед до вулика…»

Ім’я Марія підносить образ матері до біблійного і божественного: сива її голова, похилена набік, торкається передвесняних хмар. І закінчується оповідання згадкою про біблійну жертовність тих, хто гине «за други своя».

Образи сина Василя і уральських хлопців перегукуються між собою. Доля усіх хлопців типова. Льотчики – прості уральські юнаки, в міру освічені, роботящі комсомольці з хороших робочих родин. Вони пішли на фронт добровольцями, хоча воювати їм не хотілось. Природа наділила їх усім у добру міру. Спершу вони гатили важкими бомбами, а потім сіяли над Україною листівки, «добру вість в неволі», щоб воскресити віру. Хлопці -такі люди, що все перенесуть, за їхніми власними словами. Та не перенесли, вбито їх. За них усе перенесе і помститься син Марії Василь.

По писателю: Довженко Олександр Петрович