«Ніч перед боєм», аналіз твору Довженко

Історія створення

Оповідання «Ніч перед боєм» Довженко написав у 1942 році. У самому оповіданні вказане місце написання - Південно-Західний фронт. Довженко як воєнний журналіст у той час перебував на фронті і був свідком відступу радянських солдатів і багатьох подій, подібних описаній.

Оповідання було надруковане російською мовою у журналі «Красная звезда» і відразу видане окремою книжечкою, що поширювалась серед бійців для підняття бойового духу.

Літературний напрям і жанр

«Ніч перед боєм» - чи не єдине Довженкове оповідання, що не викликало спротиву влади. Можливо, тому, що у часи війни поблажливо ставились до будь-яких дивацтв, приділяючи увагу тільки тому, чи спрямований певний твір на підтримку моральної стійкості воїнів. А «Ніч перед боєм» - саме такий твір.

Цікаво, що «Ніч перед боєм» абсолютно відповідає ідеології так званого «соціалістичного реалізму» - навіть не літературного напряму, а творчого методу, який полягає в ідейному керуванні мистецтвом. Оскільки мета партійного керівництва як раз і полягала в перемозі, типовий герой у типових обставинах твору про війну соціалістичного реалізму був хоробрим воїном, командиром, солдатом або простою людиною, переповненою ненавистю до «германа». Таким чином, реалістичний за напрямом твір «Ніч перед боєм» у радянські часи легко називали твором соцреалізму. За жанром це оповідання.

Тематика і проблематика

Тема оповідання – джерело перемоги радянських воїнів, їхньої сили. Мова йде і про витоки мужності народу, і про уславлену в оповіданні атмосферу товариства і братства, оспівану ще Гоголем у «Тарасі Бульбі». Довженко по-своєму переповідає козацьку цінність товариства: «Пройдуть літа, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім – високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля». Перед боєм Довженко вимальовує ідилічну картину: «Бійці сиділи… притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об’єднувало почуття єдиної сім’ї…»

Але таке ставлення до товаришів з’явилось у солдатів не одразу. Питання, яке мучило Довженка все життя – як могли бійці лишити рідну землю, відступаючи, майже тікаючи від німців? Письменник, як і його герой-командир, не може виправдати воїнів, що полишали на страждання народ, що винні у пролитті крові «не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові».

Сюжет і композиція

Оповідання «Ніч перед боєм» - класичне оповідання з обрамленням. Напередодні тяжкого вирішального бою командир Петро Колодуб на прохання молодого танкіста розказує історію, яка розкриває його «внутрішній секрет»: як командирові вдається «з любого пекла виходити переможцем».

На прохання командир оповідає історію, що сталась із ним на початку війни біля Десни. У той час розбите військо відступало на схід день і ніч. Група, в якій був тодішній командир розбитого танка Колодуб, складалась з чоловік 15. Їм потрібна була переправа через Десну, бо німці були вже недалеко. Двоє дідів, Платон і Савка, перевозять наляканих і потомлених солдатів, кленучи їх і навчаючи головному секрету перемоги: «Воїну треба напитись зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті».

Діди постійно згадували своїх синів, Левка та Демида, які, за словами батьків, ніколи не втекли б. Після розповіді Колодуба з’ясувалось, що той самий молодий танкіст, який просив розказати про витоки мужності Колодуба, - онук діда Савки. Він і переповів, як загинули мужні діди, перевернувши човна, на якому перевозили німців. Виплив тільки онук Савки, тоді ще хлопчина. Таким чином, воїни отримали натхнення на бій і мужньо пообіцяли командиру: «Готові на будь-який огонь!!!» До речі, така несподівана зустріч у кінці, збіг багатьох обставин наближує оповідання до новели, так що питання жанру не вирішується однозначно.

Герої твору

Головний герой-оповідач – Герой Радянського Союзу командир Петро Колодуб. Він такий знаменитий, що про нього «пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну». Так характеризує командира один з його солдатів, додаючи при цьому, що на вид командир маленький і начебто не дуже здоровий.

Командира поважають усі, та й він любить своїх добрих бійців, до того ж він уміє оповідати. Звичка при цьому підкладати під себе ноги залишилась у капітана з пастушого дитинства. А до війни він був садівником: «Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе».

Колодуб, як герой народної казки, зіткнувшись з ідеалами предків, носіями яких є діди, переживає своєрідну ініціацію, смерть і воскресіння для іншого життя: «Мені здалося, що мене перевозять на той світ. Сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули». Саме слова дідів про те, що жаль і скорботи – то бабські напої, змінила героя, коли він переплив річку: «Я неначе втопив у Десні і свій жаль, і тугу, і розпач відступу». Десна стала своєрідним рубіконом, дід Платон викресав з героя вогонь, так що тепер сам Колодуб надихає інших: «Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ… Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».

Іван Дробот – «молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем». Він трохи сором’язливий, пробачається за запитання і червоніє. Наприкінці з’ясовується, що Іван – онук діда Савки, він допомагав дідам перевозити бійців і став свідком героїчної жертви дідів, які потопили тьму німців разом з кулеметами. Так мужні діди втілили в життя свою правду про те, що треба ненавидіти ворога. Бо хто ненавидить ворога, не боїться смерті: «Вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє... візьме".

Героями можна вважати всіх бійців, описаних у оповідання, адже на ранок їх чекає жорстокий бій. Але найбільше вражає героїзм людей, далеких від воїнських обов’язків. Як каже оповідач, «звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу», «він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу». Саме докори дідів перевернули свідомість командира. Перш за все, вони трималися простої думки, що не можна відступати, бо «скільки землі доведеться відбирати назад. А це ж усе кров!» По-друге, патріотична філософія дідів полягає в тому, що ненависть до ворога, презирство до смерті і гордість, які витікають з сильної людської молодецької душі – запорука перемоги.

Дідів-героїв двоє. Платон Півторак, «суворий кормчий дід», «пророк», і Савка. Дідові Савці літ сімдесят чи більше. Маленький, з підстриженою борідкою, схожий на Миколу-угодника, він мав завеликий одяг і схожу на коров’ячий кізяк кепку. Зовнішність дідів ніскільки не велична, але на контрасті вона підкреслює силу їхнього духу.

Художні особливості твору

У творі велике значення мають деталі. Скажімо, обидва діди відзначають новий одяг солдатів, їхню молодість і силу. Усе це складає контраст зовнішності і можливостям дідів. Завдяки цим деталям посилюється цінність подвигу старих людей.

Взагалі контраст – важливий прийом у оповіданні. Адже у човні поряд з Колодубом їхав нервовий Борис Троянда, який і сьогодні поряд з Колодубом, але душа його нітрохи не змінилась. Козацьке прізвище Колодуб теж контрастує з тендітним зманіженим прізвищем Троянда і допомагає схарактеризувати героїв.

Події на чарівній Десні відбуваються в горобину ніч. Грізний пейзаж контрастує з тихою річкою і розгубленими людьми, схожими на річні піщинки: «Природа була ніби в змові з подіями і попереджала нас своїми грізними знаками». Ця роль пейзажу, в якому зливається природа і війна, де попід хмарою носяться ракети, мов змії, готувала людей до якоїсь виключної події. Хоча уся війна – така виняткова подія…

• «Щоденник», аналіз твору Довженко
• «Мати», аналіз твору Довженко
• «Зачарована Десна», аналіз твору Довженко

По писателю: Довженко Олександр Петрович